8.09.2017

У Луцьку знайшли залишки понад сотні жертв НКВС


У Луцьку краєзнавці знайшли останки понад 100 жертв комуністичного режиму – в’язнів луцької тюрми, розстріляних НКВС на початку німецько-радянської війни, 23 червня 1941 року.


Уже багато років поспіль цього дня у Луцьку – День скорботи. Загалом, за орієнтовними оцінками, тоді було вбито близько двох тисяч людей.

Краєзнавці шукали поховання на території луцької тюрми не один рік. Де саме вони розташовані, напевне ніхто не знав: з поверненням радянської влади на Волинь про це боялися говорити, а братські могили, облаштовані біля тюрми за німців, енкаведисти зрівняли із землею і заасфальтувати.

У 1996-му, неподалік одного з поховань, встановили меморіальні дошки.

7.29.2017

Україна: реальні та міфологічні воєнні втрати

Битва за Київ (постановочне фото)
Битва за Київ (постановочне фото)

У березні 1946 року Сталін офіційно заявив: Радянський Союз у війні з Німеччиною та її союзниками втратив 7 млн своїх громадян. Проте вже тоді частина як офіцерського та генеральського складу Радянської армії, так і цивільної інтелігенції сумнівалася в цій цифрі. Бо перед їхніми очима стояли зовсім інші картини, ніж описувані офіційною пропагандою. Публічно сумніви ніхто зі зрозумілих причин не висловлював (і не мав де висловити), але у середовищі надійних людей називалися зовсім інші цифри.

У щоденнику Олександра Довженка є красномовний запис від 6 вересня 1945 року: «Україна втратила за час війни тринадцять мільйонів людей. І се ще, так би мовити, з оптимістичною неточністю… Себто, коли ми додамо мільйонів два-три, то навряд чи помилимось. До Сибіру вислали ж перед війною півтора мільйона з Західної України, та й зараз висилають немало. А народження ввійде в норму хіба лише в 1950 році. Таким чином, Велика Удовиця втратила сорок відсотків своїх убитими, спаленими, покатованими, засланими в заслання, вигнаними в чужі землі на вічне блукання… І жодна людина ще не сказала мені про сей історичний жах з плачем чи бодай би з сумом. Ні. Або мовчать, замовчують, або байдужі, або якось всміхаються між іншим, щоб не подумав часом хто, що їм жалко, бо се було б "політично шкідливим"». Ті люди, про яких веде мову Довженко, – то високопоставлені номенклатурники включно з Микитою Хрущовим.

6.22.2017

«Міф 22 червня»: український погляд

The liberators of the Western Ukraine. Lvov. 1939. M.Redkin

Дивно, але факт: досі в Україні є політики й журналісти, які вважають, наче для українців Друга світова війна почалася чи то 17 вересня 1939-го, коли Червона армія вирушила у «визвольний похід» на Галичину і Волинь, чи то 22 червня 1941-го, коли «Киев бомбили, нам объявили, что началася война». Ну, а те, що певне число громадян України, попри все, продовжує вірити офіційній російській історичній міфології, ні для кого не таємниця. А ця міфологія стверджує, що СРСР був у 1930-ті роки миролюбною державою, він змушений був задля посилення своєї обороноздатності до необхідного мінімуму та виграшу часу підписати Пакт Молотова-Ріббентропа, але так і не встиг належним чином підготуватися до війни і став 22 червня 1941 року жертвою неспровокованого нападу з боку Німеччини і її союзників.

А як було насправді?

3.27.2016

Вінниця: злочини без кари


Попередні зауваги


Поява цієї книжки завершує довгорічні зусилля багатьох людей, що берегли пам'ять, свідчення і документи про большевицькі вбивства у Вінниці 1937-1938 років та розкриття масових братських могил під час німецької окупації 1943 р.

Перші матеріяли книжки вийшли англійською мовою 1989 року в США*.

У цьому збірнику поміщено переважно ті публікації, що з'явилися в пресі української діяспори, а також публікації з чужомовних джерел про згадані події.

3.05.2016

Міф Голокосту халтурно зляпаний швидкоруч

Крематорій в Освенцімі

10 листопада 1975 року ХХХ сесія Генеральної Асамблеї ООН ухвалила резолюцію 3379, яка визначила сіонізм як «форму расизму та расової дискримінації». Проте 16 грудня 1991 року це визначення було скасоване. Ця подія разом з міфом про Голокост зробила позиції сіоністів недоторканними для будь-якої критики. Кожен, хто наважується хоч щось висловити проти заяв чи дій євреїв вважається злочинцем, фашистом і те де.

Під міфом про Голокост я розумію брехню про нібито 6 млн. замордованих євреїв у часи ІІ Світової війни. Але підрахунки чисельності довоєнних популяцій євреїв в Європі співставлені з кількістю з кількістю єврейських біженців з Європи спростовують цю цифру. Крім того, разом з євреями до жертв Голокосту зараховують також циган, гомосексуалістів, масонів, соціалістів, психічно хворих та інших «неповноцінних», знищуваних у концтаборах. Крім того не існує жодного списку знищених людей, відповідно, цифра 6 млн. взята зі стелі. Не враховуються у т. зв. офіційній статистиці також євреї, які при еміграції змінили ім’я та національність. Їх вважають жертвами Голокосту, хоча вони зараз (і їх нащадки) живуть у різних країнах світу. Стверджується також, що ЛИШЕ в Освенцімі жертвами Голокосту стали 4 млн. євреїв.

Українські націоналісти і Голокост



Для українців двадцяте століття увійде в історію, як найбільш динамічний, виповнений надією та в рівній мірі пригнічуючий період в історії. Чотири рази у двадцятому столітті український народ проголошував свою незалежність1 і три рази страчено її. Двадцяте століття стало свідком найбільшого відродження України, а також і її найбільшої трагедії2.  Жодна інша нація не страждала більше, і жодна не зазнала більше жертв. У 1926 році було 31 мільйон українців в СРСР 3 з додатково 5-6 млн. в Західній Україні. У 2001 році, сімдесят п'ять років по тому, було 37,5 млн. українців по всій Україні4, по суті ж, скільки і в 1926 році. Обидві світові війни велися в значній мірі на українській території. Українці завжди складали найбільшу кількість політичних ув'язнених з числа всіх національностей в СCСР. 5
Двадцяте століття також було свідком численних ідеологічних схильностей серед українців - соціалізм, радикалізм, націоналізм і т.д.  До Першої світової війни і в період між двома світовими війнами розпочалось українське національне відродження, особливо в Західній Україні, в результаті відносно терпимого австро-угорського правління, і навіть, спочатку, під новою владою Польщі. Однак, коли польські окупанти виявилися менш прийнятними для українського відродження, елементи українського націоналізму стали реакційними і революційними, поставши українську незалежність як єдину життєздатню альтернативу іноземному пануванню. Деякі з найбільш помітних утворень, що проявляли націоналістичну ідеологію, це українська скавтська молодеча організація Пласт,6 лже-військове формування з відповідною назвою Уукраїнська військова організація (УВО)7 і Організація українських націоналістів (ОУН)8 Під час Другої Світової Війни ОУН сформувала національну бойову силу - Українську повстанську армію (УПА)9 Два з найбільш відомих членів Пласт, УВО і ОУН були Степан Бандера10 і Роман Шухевич.11 Шухевич опісля  став серцем і душею УПА.

2.28.2016

Голокост - трагедія чи багатомільярдний бізнес?

Спекотним літнім днем я сидів за письмовим столом у своїй Яффський квартирі. Море плескалося за опущеними - від сонця - жалюзі, приймач верещав зі спальні, відволікаючи від роботи. Я зібрався з силами і встав, щоб, нарешті, вимкнути його. Але коли я підійшов до радіо, м'який голос головного рабина Ісраеля Лау змусив мене забути про все.

- Ні, з євреїв не робили мила, - сказав рабин з легким жалем у голосі, як дорослий, що розповідає онучці, що немає, мовляв, котів у чоботях. Так я дізнався, що одна із страшних розповідей мого дитинства - про те, що нацисти робили з євреїв мило - виявивилася схожою на казку про Бармалея. У тій же передачі виступив і директор музею-інституту Голокосту в Єрусалимі, і він підтвердив: хоча на Нюрнберзькому процесі фігурувало це звинувачення, і навіть бруски мила були представлені, але насправді нічого цього не було. Адже це була не дрібна деталь, а один із засадничих міфів століття, яким доводилася «звіряча діловитість і розважливість» нацистів, один з міфів, які свого часу подіяли і на мій світогляд. А виявилося - так, військова пропаганда та агітація, спосіб оволодіти умами.

Втім, легенда про мило не зникла. Її продовжують подавати відвідувачам у музеях голокосту, а музеїв стає все більше і більше.

2.15.2016

70 років Перемоги. Чиєї Перемоги?

В кінці березня 2014 року голова департаменту інформаційної політики МЗС України п. Євген Перебийніс заявив: «Україна має намір відзначити 70 – річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні не менш урочисто ніж Росія»


Якщо врахувати хворобливу запопадливість перед Росією (постійно стояти навшпиньках), а також те, що багато ще українців дивляться на свою історію московськими очима, то таке може бути. Але спробуємо подивитись на цей трагічний період історії власними очима.

2 вересня 1939 року розпочалася ІІ світова війна, яка закінчилася в вересні 1945 року для більшості країн світу, але не для України. Останній бій прийняв підрозділ УПА під командуванням сотенного Володимира Кудрі(«Роман») 8 липня 1955 року в с. Сушки Коростенського району Житомирської області. Та повернемось до початку.
Два тоталітарних режими Гітлера і Сталіна, які відкрито заявляли про прагнення до світового панування, на початку діяли спільно і розпочали, відповідно домовленостей між собою («Пакт Молотова – Ріббентропа»), загарбувати чужі території. Проте вже дуже скоро виявилося, що ці території ніяк не вдовольняють апетити обох загарбників, і вони розпочали війну між собою.

1.27.2016

Київський історик заявив, що неопубліковані у нас тома Нюрнберзького Трибунала виправдовують Бандеру


Історик заявив, що існують томи Нюрнберзького трибуналу, які виправдовують Бандеру.


В Україні ще з радянських часів опубліковані тільки 7 з 40 томів матеріалів Нюрнберзького процесу, самі ті томи, які влаштовували комуністичну пропаганду.

Українці не мають можливості дізнатися всю правду про Нюрнберзький процес, оскільки у нас надруковано 7 з 40 томів матеріалів Нюрнберзького процесу. В неопублікованих томах йдеться про те, що український національно-визвольний рух (лідерами якого, нагадаємо, були Степан Бандера та Роман Шухевич) був антигітлерівським. Про це заявив професор КНУ імені Т. Шевченка Володимир Сергійчук.

1.18.2016

Київська трагедія: страшна буденність тоталітаризму

Київ - рабін

На чудовому ресурсі «Бабин Яр» розмістили чимало фотографій зруйнованого більшовиками Києва. Фото зроблені угорським військовослужбовцям під час окупації столиці України в 1942 році.


Особливу увагу привертає фотографія хасида та єврейської жінки, які впевнено йдуть по Хрещатику.


Лише останнім часом почали з'являтися докладні публікації про страхітливу трагедію, під час якої тисячі киян загинуло, 30000 лишилися без притулку, а сотні будівель були зруйновані. Автори статті стверджують, що нинішній українській владі правда про знищення більшовиками Києва абсолютно невигідна, тому що вона повністю руйнує міф про розстріли у Бабиному Яру. Тому "офіційні" українські історики досі не проводять жодних досліджень київського Армагеддона, який трапився наприкінці вересня 1941 року.