Неправда в “Українській Правді”

Аскольд Лозинський

“Українська Правда” на своєму сайті під рубрикою “Історична правда” опублікувала статтю відомого своїми обвинуваченнями проти українців, а зокрема українських націоналістів і ОУН, заробітчанина єврейської індустрії “Голокосту”, канадця, американця, українця з званням професора Університету Альберта, Джона-Пола Химки (так написано в УП, хоч, здається, правильно Гімка) про погром у Львові 1941 року.

Немає сумніву, що такий погром зокрема над єврейськими інтелектуалами відбувся у перших дня липня 1941 року. Питання тільки хто його скоїв. Тут немає сумніву, що це влаштували німці, що і встановила окрема совєтська воєнна комісія яка прийшла до Львова після німецької окупації. Без сумніву також, що це бачили і деякі мешканці Львова які складалися з понад п’ядесять відсотків поляків, понад тридцять відсотків євреї та тільки приблизно п’яднадцять відсотків українці. На підставі свого дослідження та переслухання свідків, ця совєтська комісія видала звіт у 1945 році, що пізніше служило підставою обвинувачення совєтським прокуратором Руденком на Нюренберзькому трибуналі. У звіті немає ні “Нахтігалу”, ні української поліції, ні українських націоналістів. Я не пропоную приймати совєтські докази некритично, хіба вони проти їх власного інтересу. Ледви чи совєти хотіли б вибілювати українських націоналістів. Це загально прийнята засада юриспруденції, що становить доказ.

УП завдала собі стільки труду, що переклала з англійської цю статтю та навіть проявила тенденційність публікацією редакційної замітки: “Ті події часто використовується у політиці. З форуму на форум кочує міфічна цитата про причетність до погрому батальйону “Нахтігаль.”…Тому дуже важливо почути про те, що було влітку 1941 року, від науковця, який працював з архівами і кожне твердження підкріплює посиланням на джерело. Деякі речі можуть бути неприємними для тих, хто вірить у непогрішимість ОУН. Але не поспішайте звинувачувати редакцію та автора у співпраці з Кремлем, Моссадом тощо…Якщо ми ховатимемо голову в пісок неприємні факти нікуди не зникнуть…”

Це видання УП, мабуть, здивувало багатьох регулярних читачів УП. Химка відомий службовець індустрії “Голокосту”. Його дослідження фінансується цим джерелом, яке сьогодні має одне завдання - шукати нових демонів для розвитку цієї індустрії. Але давати йому форум на сторінках УП, ще і за кошт УП робити переклад, та у редакційні замітці, мимо того знаючи, що він пише за гроші, назвати Химку науковцем“, який працював з архівами і кожне твердження підкріплює посиланням на джерело” - це трохи не серйозно, і виглядає тенденційним.

Незручна правда. Руйнуємо міф про Голокост

Верховний суд Іспанії визнав, що заперечення Голокосту не є злочином. Фактично, він скасував на території своєї країни дію закону, що неабияк попсував кров багатьом історикам. Тільки в 2007-2008 роках за заперечення Голокоста в країнах Євросоюзу були засуджені не менше 10 осіб.

Судовий процес в Іспанії тягнувся з 2007 року, але іспанці таки дотиснули його. Нарешті хоч хтось із європейців згадав про Декларацію прав людини і про те, що «жодна людина або група осіб не мають права ображатися на те, як інші висловлюють свою точку зору».

З початку 80-х років минулого століття європейські країни почали активно приймати закони та інші правові акти, що передбачають різні покарання за заперечення факту Голокоста. І багато хто став жертвою цих законів. Тільки в 2007-2008 роках за заперечення Голокосту в країнах Євросоюзу були засуджені не менше 10 осіб. Схожа ситуація - в США і Канаді. Підозрілу єдність «цивілізованих країн» на грунті переслідування інакомислячих дуже важко пояснити людям, які не вірять в теорію змови та вважають, що всі події відбуваються в світі самі собою.

Чи фінансував хтось Гітлера?

У «Персоналі Плюс» прочитав про те, що 

Сталін був найкращим спонсором Гітлера до 1941 р. 

Але відомо, що Західні фірми теж «плідно» 

співпрацювали з Гітлером. Як таке могло бути?

З листа до редакції П.Маркевича (Полтава)

Історія сходження Гітлера до влади широко представлена в історичній і соціологічній літературі. Особливий інтерес для сучасного дослідника представляють питання, пов’язані з роллю німецьких спецслужб, армії і бізнесу в просуванні Гітлера. Після поразки Німеччини в Першій світовій війні, в роки існування Веймарскої республіки керівництво Рейхсверу поставило завдання своїй розвідслужбі збирати інформацію про політичні партії і рухи в країні. У Баварії цим займався капітал Ернст Рем, під началом якого почалася політична кар’єра Гітлера. Він тоді починав як негласний інформатор розвідувального підрозділу баварської групи Рейхсверу і як член керівництва націонал-соціалістичної партії, в яку влаштувався за завданням спецслужби.

Гітлер швидко набирав партійного авторитету. Спрямування «його» партії і спрямування німецьких військових вже тоді сходилися на спільній платформі націоналізму і відродження великої Німеччини. На початку 1920-х років німецькі генерали вели пошук політичної партії і лідера, здатних виразити їх інтереси. Особлива роль в цьому належить колишньому главі німецької розвідки полковникові Ніколаі. Виконуючи доручення генерала-фельдмаршала Людендорфа, який користувалося величезним впливом в армії і політичних кругах, полковник Ніколаі зустрічається з Гітлером в Мюнхені. Зустріч відбувалася незадовго до так званого пивного путчу, що переслідував мету захоплення влади спочатку в Баварії, а потім і в Німеччині. Після зустрічі Ніколаі доповів Людендорфу: «Гітлер — людина з обмеженими здібностями і в той же час з великими задумами. За своїми переконаннями він є ярим націоналістом».

Політика Гітлера щодо жидів

Коли 30 січня 1933 Гітлер був призначений рейхсканцлером, ніхто не сумнівався, що до влади прийшов затятий антисеміт. Випади, повні ненависті проти євреїв, займали багато місця в "Майн кампф", а програма нацистської партії забороняла приймати у неї жидів.

Антисемітизм націонал-соціалістів мав свої традиційні причини: жиди звинувачувалися в тому, що вони контролюють у Німеччині непропорційно велику частину економічного і духовного життя, використовуючи цю владу виключно у власних інтересах. Крім того, в євреях нацисти бачили передовий загін компартії. При цьому вони посилалися на те, що євреї відігравали провідну роль і в Жовтневій революції, і в недовговічності режимі Бела Куна в Угорщині, і в ще більш недовговічною Баварської республіці.

Прихід в Німеччині НСРПГ до влади був неприємним ударом для німецьких жидів, які в основній своїй масі були асимільовані і вважали себе хорошими патріотами. Деякий час вони сподівалися, що, зваливши на себе тягар державної відповідальності, націонал-соціалісти стануть більш помірними. Адже в ході виборчої кампанії антисемітизм не грав провідну роль. За НСРПГ голосували не за ненависті до жидів, а тому, що думали, ніби Гітлер дасть німцям роботу і хліб.

Після підпалу рейхстагу 27 лютого 1933 і тріумфу націонал-соціалістів 5 березня того ж року на виборах репресії не примусили себе чекати, але їх жертвами стали майже одні ліві, насамперед комуністи. Перший концтабір виник у Дахау вже в кінці березня, за ним з'явилися інші табори. Серед ув'язнених були і жиди, але не як жиди та юдеї, а як ліві активісти (або кримінальники). У цей час тільки окремі фанатики чи хулігани дозволяли собі витівки проти жидів, але уряд їх не схвалював.

Перші заходи проти жидів Гітлер зробив 1 квітня 1933 року, закликавши до бойкоту єврейських магазинів. Більш серйозними і всеохоплюючими стали різні параграфи закону про адвокатуру, що вийшов через шість днів, а також рішення про відновлення професійного чиновництва. Велика частина чиновників-євреїв була звільнена у відставку, часто під виглядом виходу на пенсію. Постанови проти євреїв були не настільки різкими, як того хотіли нацисти, бо Гітлеру доводилося рахуватися зі своїми партнерами по консервативному табору [45].

За допомогою зазначених постанов було сильно скорочено кількість адвокатів і нотаріусів з числа жидів. Незабаром після цього на медичних і юридичних факультетах для жидів була введена 1,5-відсоткова норма [46]. У наступні місяці багато жидів, що служили в державних установах чи навчальних закладах, були звільнені, відправлені на пенсію або їм було заборонено займатися своєю професією. Потім якийсь час здавалося, ніби буря вщухла, і в Німеччину повернулося 10 тисяч з 60 000 жидів, які виїхали з неї після приходу до влади Гітлера [47].

Керівник парламентської партії Греції підтвердив, що "голокост" це міф

За повідомленням Франс-прес з Афін, керівник обраної 6 травня до грецького парламенту партії Chryssi Avghi («Золота зоря») Никос Міхалоліакос підтвердив, що ніякого «жидівського голокосту» не було. В неділю увечері в інтерв'ю по грецькому телеканалу Mega він засвідчив:

«Не було ніяких печей, не було ніяких газових камер. Це брехня! Освенцім, що ще за Освенцім? Я там не був. А ви там були?», запитав грецький політик телерепортера і додав:

«Я прочитав багато книг, що ставлять під сумнів 6 мільйонів жидів, які нібито загинули в голокості».

У свою чергу, за повідомленнями газет, що видаються жидами в окупованій ними Палестині, митрополит грецького міста Пірей вказав, що колишній німецький канцлер Адольф Гітлер співробітничав з сіоністами і розповів про причини економічної кризи єврозони, що жорстко уразила Грецію:

«Світове жидівство винне у всіх наших економічних бідах. Сіоністський рух і жидівські банкіри, на кшталт барона Ротшильда, організували змову з метою ослабити православну церкву. Світовий сіонізм намагається зруйнувати сімейні цінності, просуваючи на Заході сім'ї з одним батьком і одностатеві шлюби».

ГОЛОКОСТ - реферат

Голокост (англ. Holocaust) - термін, під яким сіоністська пропаганда розуміє систематичне знищення за заздалегідь розробленим планом Німеччиною та її союзниками в ході Другої світової війни всіх євреїв тільки за те, що вони євреї. Теорія голокосту стверджує, що всього було знищено 6 млн. євреїв, причому, велика частина з їх (понад 3/4) - в стаціонарних (дизельних) і мобільних газових камерах з подальшою кремациєю в табірних крематоріях або за спалюючи на вогнищах (переважно в ямах). Термін «голокост» також має інші, не пов'язані з ним семантично, назви: Шоа (івр. השואה з івр. "Стихійне лихо") і "Катастрофа". На офіційному рівні холокост прийнято вважати найбільшим злочином, відомим світовій історії, і не мають прецедентів.