2.28.2016

Голокост - трагедія чи багатомільярдний бізнес?

Спекотним літнім днем я сидів за письмовим столом у своїй Яффський квартирі. Море плескалося за опущеними - від сонця - жалюзі, приймач верещав зі спальні, відволікаючи від роботи. Я зібрався з силами і встав, щоб, нарешті, вимкнути його. Але коли я підійшов до радіо, м'який голос головного рабина Ісраеля Лау змусив мене забути про все.

- Ні, з євреїв не робили мила, - сказав рабин з легким жалем у голосі, як дорослий, що розповідає онучці, що немає, мовляв, котів у чоботях. Так я дізнався, що одна із страшних розповідей мого дитинства - про те, що нацисти робили з євреїв мило - виявивилася схожою на казку про Бармалея. У тій же передачі виступив і директор музею-інституту Голокосту в Єрусалимі, і він підтвердив: хоча на Нюрнберзькому процесі фігурувало це звинувачення, і навіть бруски мила були представлені, але насправді нічого цього не було. Адже це була не дрібна деталь, а один із засадничих міфів століття, яким доводилася «звіряча діловитість і розважливість» нацистів, один з міфів, які свого часу подіяли і на мій світогляд. А виявилося - так, військова пропаганда та агітація, спосіб оволодіти умами.

Втім, легенда про мило не зникла. Її продовжують подавати відвідувачам у музеях голокосту, а музеїв стає все більше і більше.
 
У кожному великому американському місті, в кожній європейській столиці, в самому центрі, на самому почесному місці виростають ці - ні, не музеї, але храми нової релігії голокосту. За словами її жерців, вона покликана замінити собою християнську віру: замість Страстей Христових - страждання євреїв, і замість Воскресіння - створення держави Ізраїлю. Мода на голокостизм прийшла, як не дивно, не з Ізраїлю, а з Америки. В Ізраїлі моєї юності (на жаль, тридцять років тому) голокост нечасто згадували: це була хвороблива тема, і її стосувалися тільки наші баркашеви, крайні праві єврейські націоналісти, від Менахема Бегіна до Меїра Кахане.

Але американські гості, що приїжджали до Ізраїлю, в першу чергу вимагали показати їм музей Голокосту. Інші принадності Святої землі їх мало цікавили, подавай їм тільки музей голокосту та дай сфотографуватися в обнімку з ізраїльським солдатом. Для американських євреїв голокост був не подією минулого, але важелем для впливу на майбутнє.

Втім, Історія - це не набір фактів, але розповідь, яка неминуче приводить нас до сьогоднішнього дня. «Той, хто панує над минулим, визначає майбутнє», як сказав би Фуко. Так, вчені суперечки про татарське ярмо були ілюстративним матеріалом для великої дискусії між західниками і прихильниками незалежного шляху розвитку Росії. Так і голокост - це не скільки розповідь про загибель європейського єврейства в роки Другої Світової війни, стільки важливий елемент сучасного іудео-американського бачення світу. Тому він не залишається в минулому, але активно впливає на сьогоднішній день.

Посилаючись на голокост, Ізраїль та американські єврейські організації викачали багато мільярдів доларів з європейських країн. Гроші практично не дійшли до уцілілих євреїв або їх близьких - на них наклали лапу великі єврейські тузи. Вони встановили собі мільйонні оклади, а на залишки побудували музеї голокосту, відкрили кафедри голокосту та приступили до ідеологічної обробки євреїв в Росії та інших країнах. Коли їм стали задавати незручні питання, вони знайшли нову відмовку - гроші, що залишилися, мовляв, пішли на продовольчі посилки російським євреям. Якщо ви чи ваші близькі отримували посилки з єврейської лінії, можете бути спокійні - за них заплатили німці, швейцарці, французи. Євреї, звичайно, славляться своєю взаємовиручкою, але не настільки, щоб за свій рахунок посилати шпроти тьоті Басі в Самару.

Скандал про вкрадені гроші вже кілька років тліє в надрах єврейських громад, час від часу вириваючись назовні. Чудова книга Нормана Фінкельштейна «Індустрія Голокосту» присвячена цій темі. Він писав: «Верхівка супер-багатої, впливової, потужної американської єврейської громади качає гроші з швейцарців, німців та американців, править Америкою і світом, сприяє злочинам проти людяності в Ізраїлі, визначає курс долара, і в той же час підтримує свій імідж нещасних, скривджених, гнаних за допомогою одного простого, але ефективного засобу - пропагандистської машини голокосту».

Однак не це відштовхує мене від жерців голокостизму. Не те, що вони гроші вимагають і розкрадають. І не те, що підміняють віру в Христа - вірою в Ізраїль. І не те, що затуляють ізраїльських військових злочинців - прахом убитих євреїв. І не те, що сприяють геноциду палестинців. І не те, що навантажили європейців непідйомним комплексом провини. І навіть не те, що на особистому, людському рівні, голокостизмом займаються, як правило, вкрай неприємні і нечистоплотні люди, подібно нахабним і жалюгідним цвинтарним жебракам.

Не подобається мені, що вони відокремлюють загиблих євреїв від їхніх загиблих однополчан, земляків і друзів - не-євреїв. Вони відокремлюють мого дядька Авріка, який загинув у грудні 1941 року на Чорній річці, від його друга Івана, хоча їх накрив один німецький снаряд. Вони відокремлюють мого діда, померлого від голоду і хвороб у Станіславі від інших старих, померлих у ті лихі роки. Вони відокремлюють мою юну тітку, розстріляну кулеметниками Люфтваффе, від загиблого з нею її кавалера-білоруса. В їхніх очах життя єврея є незрівнянно важливішим за життя гоя, а тому й смерть єврея є куди важливішою смерті гоя.

Ні, всі загиблі у війну, росіяни, українці, євреї, білоруси, татари, вони всі - наші, загальні небіжчики. Вони зближують нас, як би не хотіли голокостисти посіяти між нами розбрат. Ось чому я не стою струнко, коли згадують жертви голокосту: я віддаю перевагу вогню над могилою Невідомого Солдата.

Ісраель Шамір 
 
Див. також:
Єрусалимський синдром 

Немає коментарів:

Дописати коментар